Версия для печати

Нещодавно довелося брати участь у дискусії "Одеса, міфи: минуле, сучасність, майбутнє”. Дякую організаторам команді “Odesa Decolonization”. Розвіювали міфи. Колишні та справжні. Сподіваюся, що й майбутні.

Міф 1 – Одеса – російське місто

Повністю згоден. Це – міф. Звідки в Одесі взятися російським? Навіть після захоплення поселення Хаджибей полками Чорноморських козаків отаманів Головатого та Чепіги під керівництвом іспанця Де Рібаса, на цьому місті було зовсім мало жителів. Тим більше, що росіян і близько там не було. 

Хіба що у фортеці залишився невеликий військовий гарнізон від австрійсько-російської армії Суворова. У якій, між іншим, "споконвічно російських солдатиків" було не так багато: смоленські полки (литвини), козацькі полки (українці) та австрійські батальйони. 

З інших частин, які сформували армію кривавого фельдмаршала на півдні імперії, слід зазначити: Дніпровський гренадерський полк, 1-й та 2-й гренадерські батальйони з формуванням у Харкові, Чорноморський Гренадерський корпус, у складі Чорноморського Гребного Флоту. Наївно думати, що у перелічені військові частини привозилися з півночі прості рязанські, тверські чи інші “російські хлопці”.

Читайте також: “Міста російської слави”. Ретроспективний погляд з проекцією у майбутнє

Російськість на одеській землі починає виявлятися не раніше кінця 19-го століття. Тобто через 100 років після початку новітньої історії міста. Тільки за переписом 1897 року великороси вперше показують трохи більше третини населення Одеси. Ненабагато випередивши євреїв (теж більше третини) та малоросів (українців). Причому, не факт, що на задвірках колонії частина населення навмисно не записалася в основну націю імперії. Таким чином, тільки на піку колоніальної політики імперії росіян в Одесі було аж трохи більше третини з населення.

Звісно, ​​потім і “совок” продовжив упороту колонізацію. Наприклад, мене в РАГСі під час отримання першого паспорта саме вмовляли не писати собі національність “українець”. А вивчення “мови” як предмета у моїй чудовій одеській школі тривало аж по 5-й клас включно. Потім ще була українська література кілька років, але ставлення учнів до цих предметів відповідало відношенню верховної влади до української мови та літератури. Про що я зараз дуже шкодую.

Міф 2 – Одеса – центр торгівлі зерном з часу Османської імперії

Оманливий міф. Жодної торгівлі зерном на початок освоєння землеробами “Дикого поля” (кінець 18-го, початок 19-го століття) не було в одеських степах. Тут жили степовики-кочівники-скотарі: хозари, печеніги, половці, татари. А пізніше постійні спалахи чуми, відсутність прісної води, дерева для будівництва, набіги кочівників зробили цю землю остаточно безлюдною пустелею. Причому надовго. 

Навіть османи не хотіли володіти північним Причорномор’ям, а віддали його під контроль Кримському ханству. Тільки потому, що "20 днів від узбережжя на північ — безводна пустеля, якою управляти нема за чим і нема чим".

Можна, звісно, ​​зарахувати до “землепашців і росіян” 70 тис. ногайців, які втекли на початку 18-го століття від “щасливого російського життя” на правий (турецький) берег річки Кодима, тобто на невеликій відстані від нинішньої Одеси (зараз селище Балти). Але ногайці не були землеробами та, звісно, ​​зерном не торгували.

Дійсно, на півночі та сході Дике поле почало активно заселятися лише у 17-му столітті, а заселятися саме із заходу та півночі. Південь ще сторіччя стояв порожнім. Освоєння з заходу до центру Дикого поля розпочали поляки, заселяючи українцями землі Полтавщини, а наприкінці 17 століття вже цілі полки українських козаків розселялися у Сумах, Острогозьку, Охтирці та Харкові. 

Читайте также: Куда «уплывают» порты Украины

Схоже, діяли і московити. І поляки та імперці створювали собі захисні лінії від набігів кочівників із півдня та сходу. Далі для захисту вже цих нових міст були створені такі захисні лінії, наприклад, поселенням Ізюмського полку. До речі, сюди (у центр Дикого поля) масово, примусово та добровільно переселялися українці з розореного та спустошеного османами та, звісно, ​​московитами правого берега Дніпра під час так званого Великого згину. 

"Русские идут." як завжди з півночі, але вони не доходять ще сотню років до півдня. Лише до кінця 17 століття полізла колонізація і від власне “російських братів”. Воронежці та тамбовці у пошуках кращого життя починають тікати до південно-східних регіонів імперії. Так бігти, що уряди вживають заходів, щоб не пропускати в степ людей, які “гуляють”. При Петрі I та його найближчих наступниках поступове розселення "московитів-русскіх" йде лише у напрямах: Сизрані (схід) та Саратова (південний схід), але не південного заходу, тобто вони не бігали (й не скакали) у бік споконвічно українських земель у Дикому полі.

Причому, навіть заселення Дикого поля українцями або росіянами-втікачами (правильно: ерзя, міря, мокша, чудь.) ніяк не призвело до миттєвої появи зерна для експорту в Європу чи Османську імперію. Для цього ще потрібні зовсім інші умови, які складуться лише наприкінці 18 століття, в середині 19 століття. Складуться як у Європі, так і технології землеробства на сході та півдні українських земель.

Висновок: ні росіян, ні зерна для експорту навіть на початку 19 століття в Одесі не було зовсім. Це міфи й казки. Одеса будувалась, порт почали створювати греки, українці, євреї, німці, молдавани, навіть серби та албанці. До росіян тут ще не дійде ще ціле покоління.  

На початку ХІХ ст. основними товарами, які Росія експортувала, були дійсно зерно, пенька, сало свиняче та яловиче, льон. Але загальний вартісний обсяг експорту зерна та борошна на початку XIX ст. був незначний (1815 р. було вивезено переважно с півночі та заходу 11308 тис. пудів або трохи більше 185 тис. т.). А перше океанське судно з Одеського порту вийшло в Марсель із вантажем солоної яловичини у бочках.

Міф 3 Одеса – обов'язково порт

 Згоден, Але. 22 серпня (2 вересня) 1794 року за урочистих обставини було закладено кам'яні фундаменти перших міських і портових будов. Однак, так званий в імперії Новоросійський край був тоді реально ще наполовину незайманий. Майже 40 років знадобилися одеситам, щоб вийшло щось варте. Та й починали й будували без росіян. А коли почалося морське торгове пароплавство, тобто наприкінці 30-х років 19 століття, справи й біля порту, і біля збіжжя  з борошном в Одеському порту пішли зовсім добре. Але це тільки майже через 50 років після початку будівництва перших причалів.

«Порт тутешній є саме існування Одеси». Так писав генерал-губернатор Новоросії та Бессарабії (1815-1822 роки) граф Олександр Ланжерон 200 років тому. До речі я не знаю якою мовою він це писав, даруйте. З його твердженням можна було б повністю погодитись, якби й поняття “порт”, і поняття “Одеса” повністю не змінилися за наступні 200 років.

Читайте также: Що отримала Україна, а що – рф від зернових домовленостей

Докладно описував сьогоднішні взаємини порту та Одеси ще у 2022 році у матеріалі “Одеса, перлина без моря. Частина 1: "зелень" проти екології”. Актуальні з цього матеріалу 2 фрази (мовою орігінала):

- "Сегодня будущее Одессы буквально убивают в угоду сверхприбылей конкретной группировки, контролирующей морской порт с начала 1990-х. Убийства, контрабанда оружия и наркотиков, черные схемы «высасывания соков» из еще советских причалов — все это было и есть в новейшей истории Одесского порта. Группировки, которой и сегодня решает вопросы «черных заработков» — только уже совместно с мэрией Одессы, насквозь пронизанной коррупцией Администрации портов, Министерства инфраструктуры и, естественно, вездекушающих «народных» депутатов.

Читайте также: МЗС про ракетний удар росіян по Одесі: Це плювок Путіна в обличчя генсека ООН і Ердогана

- Одессе досталось от природы соседство с морем, неповторимая, прекрасная бухта-укрытие, теплое море и легкие бризы. Но оказывается сегодня самобытный город примыкающий к территории порта это — лишь плацдарм для обогащения кучки иностранных граждан, извлекающих «грязную прибыль» и используя Одессу так, как беспринципный насильник «пользует» удачно захваченную им беззащитную женщину на тихой одесской улочке. Без сожаления и исключительно ради минутной похоти. При полном молчании всей власти, естественно. Соучастие от чиновников — гарантируется".

А як поєднуються порт та Одеса сьогодні у воєнний час?

1. Постійні прильоти ракет у центр міста від "російських братів" об'єктами портової інфраструктури. Але порт дійсно в самому центрі “перлини біля моря” і прильоти в порт добре відчуваються одеситами. Невже не можна було розподілити експорт збіжжя іншими портами, де зернові термінали не в центрах міст? Таких міст як Одеса.

2. Навіщось Одеський порт знову почали “напихати” зерном і відповідно шумом, брудом та пилом від авто-зерновозів, цілодобовим шумом від залізничної станції порту, що всмоктує та висмоктує сотні вагонів 24/7. У центрі міста зараз складно часом визначити за звуками, що це: навантаження зерна в порту (рух навантажувачів, кранів, маневри тепловозів з відповідними сигналами попередження) або сирени попередження ракетної атаки, звук від безпілотника, що летить мешканцям Одеси на голову. І це триває вдень і вночі для декількох житлових районів міста. "Порт для міста, ага"?

3. Одним з основних операторів навантаження цього зерна в Одеському порту у воєнний час несподівано стала контора з дивною для Одеси назвою "Бруклін-Київ-порт". Яким чином без конкурсу і за які “ пряники” ця контора фактично заволоділа великою частиною Одеського порту, сподіваюся колись зацікавляться справжні органи влади. 

Вже після початку війни, тобто у ​2015  році, "новопроявлені стивідори" до роботи через державний порт та через мутну схему залучили потужного зернотрейдера Louis Dreyfus Commodities. За їх договором Louis Dreyfus належить 50% у терміналі на території Одеського порту, а компанія «Бруклін-Київ» має право працювати лише із зерновими вантажами Louis Dreyfus. Все ясно, якби не одне але. 

Читайте також: Не лише зерно - як Росія краде в України соняшник

Виявляється ця ж Louis Dreyfus на сьогодні не тільки навалює в Одеському порту зерном у найбільших обсягах (з усіма наслідками для нашого міста), а й володіє (частково) і керує експортним зерновим терміналом московії на Азовському морі потужністю перевалки близько 1 млн т на рік. . Але ж цей термінал – найкраще місце для експорту викраденим українським зерном із окупованих територій. 

Фірма ця також входить до третини найбільших зернотрейдерів московії в експорті збіжжя, виплачуючи мільярди рублів до бюджету країни ворога на підтримку та продовження агресії проти України.

Цікаво ще й те, що за такої схеми, тобто із зерном з України, і з рашки, різко збільшуються можливості махінацій із документами “походження зерна”, карантинними документами та іншими. Це - ідеальна схема, щоб в українському зерні сховати викрадене з окупованих територій. Просто можна довантажити українське зерно з Одеси в нейтральних водах викраденим зерном з Азову і трохи підтерти у документах. Там на це – майстри, вчити їх махлювати не треба.

Як таке можна припускати на 3-му році повномасштабної війни? Коли Одесу щодня луплять ракетами та безпілотниками із центру Одеси виходять судна із зерном на користь тих, хто формує бюджет країни-ворога тобто тією країною, яка і б'є по центру міста Одеса ракетами та безпілотниками.

Читайте також: Як зерновий "прецедент" у Лівані допоможе Україні викривати російське мародерство 

І далі, природно, стає одразу питання: "А чи потрібен такий порт Одесі в принципі"? Коли навіть зараз невиразні ділки заробляють для країни ворога на території нашого міста, але наслідки свого заробітку залишають у Росії або за кордоном, а наслідки війни залишають нам, Одесі. Дивиться також Чьи карманы “греют” зерновые караваны?

Здавалося, що до війни взаємини порту та мешканців Одеси досягли дна. Але зараз, схоже, ділки від порту вже глибше копають. Зрозуміло, що нинішній мер у перервах між незліченними судовими засіданнями на теми “крадіжок в Одесі під його керівництвом” та щоденними відвідуваннями місць бомбардувань Одеси, навряд чи знайде час для розв'язання проблем, що вже перезріли між портом та Одесою. Це вже буде завдання нового мера від одеситів. 

Прекрасне завдання – відкрити та очистити найкращі 10 км прибережної частини міста та вдихнути нове життя у перспективи “перлини біля моря” після війни. Повністю змінити ці найкращі 10 км центральної міської території, фактично набережної. 

Наприклад, зайняти її університетами (винести зі старої частини міста), спортивними та рекреаційними центрами, місцями прогулянок та відпочинку, на місці порту реорганізувати роботу міського транспорту, зв'язавши віддалені частини міста зручною розв'язкою для прибережного, електричного, вело-транспорту та ще багато і багато іншого. 

Щоб не було ось так у моря: 

Олександр Захаров, спеціально для «Аргумент»

Сьогодні знову бомлять Одесу московити, та їм вантажать в порту щось. Пил і шум із порту, вогонь та дим із міста. 

Читайте також: 

• Одесса в заложниках порта
• Аграрії Болгарії блокуватимуть надходження українського зерна
• "Україна дев'ятий рік не визнає, що перебуває у стані війни"
• Одесса в заложниках порта
• Що отримала Україна, а що – рф від зернових домовленостей
• Порт для Ахметова. Часть 3: скандал дошел до СБУ
• Одесса шутит? Одесса плачет!
• “Концессия портов” как воровство
• Испанский стыд портовой отрасли Украины
• “Украина - великая морская держава”, где величайшее лишь головотяпство

Версия для печати

Які реакції на закон про мобілізацію та рішення МЗС України щодо призупинення консульських послуг чоловікам призовного віку?

Розмова журналістів видання "Нова Поща" з експерткою з питань легалізації, координаторкою Центру підтримки Українського дому у Варшаві Оксаною Пестриковою.

Марія Шагурі: Ваш центр консультує тисячі українців у Польщі. Які реакції на закон про мобілізацію та рішення МЗС України щодо призупинення консульських послуг чоловікам призовного віку?

Оксана Пестрикова: Насправді цього закону очікували , про нього багато говорили — і в Україні, і тут, у Польщі. Та ніхто не сподівався, що раптово і без роз’яснень припиниться видача паспортів і надання консульських послуг. Мабуть, саме це найбільше викликає паніку, бо обмеження є, але як усе діятиме, незрозуміло.

МШ: Якою буде ситуація українського громадянина , в котрого закінчується термін дії закордонного паспорта і який не планує повертатися додому? Його можуть депортувати з Польщі чи інших країн ЄС в Україну?

ОП: У Польщі діє закон про тимчасову допомогу громадянам України , Закон про допомогу громадянам України у зв’язку зі збройним конфліктом набув чинності 12 березня 2022 року. який дає змогу не починати процес їх повернення , допоки триває війна. Відсутність дійсного паспорта може спричинити багато проблем іноземцеві, наприклад, при працевлаштуванні, легалізації, зокрема при процедурі отримання карти тимчасового або постійного перебування. Без дійсного паспорта все це неможливо.

МШ: Людина не перебуває за межами закону , а наче на межі?

ОП: В нинішніх умовах так.

МШ: Чи громадянин України з протермінованим паспортом може пересуватися країнами ЄС?

ОП: Ні. Фізичних кордонів у зоні Шенген немає , але правила пересування передбачають наявність дійсного паспорту і документу, який дає право подорожувати. Для українських громадян досить мати дійсний біометричний паспорт. Але, наприклад, якщо людина має чинну карту побиту, але не має чинного закордонного паспорту, то подорожувати не зможе.

Читайте також: ‍Що треба знати українським біженцям, плануючи повернення додому ? 

МШ: А що легалізує іноземця в Польщі?

ОП: Відразу скажу , що PESEL PESEL (Powszechny Elektroniczny System Ewidencji Ludności) — ідентифікаційний номер загальної системи електронного обліку населення. не є легалізаційним документом. Якщо людина має PESEL зі статусом «укр» , це означає, що вона його отримала, рятуючись від війни, і з його допомогою вона може оформити електронний документ «Дія.пл».

І саме «Дія.пл» дає право подорожувати за наявності дійсного паспорту. Ця ситуація на 90 % стосується жінок. Проте якщо немає жодного іншого документу, окрім, наприклад, карти побиту, то карта в окремих випадках може посвідчувати особу. Наприклад, отримати посилку на пошті людина зможе без проблем, але коли їй буде потрібно відкрити банківський рахунок, працевлаштуватись, подорожувати — тут уже виникатимуть складнощі.

МШ: Тобто громадянин України з протермінованим паспортом легально працювати не зможе?

ОП: Однозначно ні. Мусить бути документ , який посвідчує особу, і в цій ситуації йдеться про паспорт. У закладі соціального страхування можуть зареєструвати на підставі PESEL, але завжди вимагатимуть дійсний документ, у випадку іноземця — паспорт.

МШ: Чи польське законодавство передбачає видачу тимчасових документів іноземцям , які через якісь причини не можуть продовжити свій закордонний паспорт на батьківщині?

ОП: Ні. Документи , зокрема паспорт, видає українська сторона. Україна не відмовляє своїм громадянам у виданні паспорта, але ставить конкретні вимоги. Чоловік, який оновив свої дані в реєстрі, має право й надалі користуватись консульськими послугами. Тож якщо громадянин України в Польщі буде подавати документи на статус біженця чи на статус додаткової охорони, польське Управління в справах іноземців бачитиме, що ця людина має можливість отримати закордонний паспорт, тому не видаватиме їй тимчасовий документ.

МШ: Чи постанова українського МЗС якось розмежовує чоловіків , які постійно проживають за кордоном, мають посвідку на проживання (карту побиту), і інших?

Оксана Пестрикова. Джерело: особистий архів

ОП: В останньому роз’ясненні від МЗС це не розрізняється , але якщо керуватися попередніми законами, то так, існує категорія осіб, які мають посвідку на постійне перебування в Польщі й перебувають на постійному консульському обліку.

Це дуже важливо, бо величезна кількість громадян України вважає, що якщо вони вже мають дозвіл на постійне перебування (так званий сталий побит, побит резидента), то звільнені від обов’язку перебувати на консульському обліку.

Ні, вони повинні мати відповідні українські документи, зокрема про те, що виписані з постійного місця проживання в Україні, у їхньому паспорті повинна стояти відповідна печатка про цей облік. Тільки тоді вони не вважаються військовозобов’язаними. Осіб, які перебувають на постійному консульському обліку, зняли з військового обліку, коли вони виїжджали з України на постійне місце проживання за кордон.

Але після змін , ухвалених 23 квітня 2024 року, консульства поки що жодних документів не приймають — ні від тих, хто перебуває за кордоном тимчасово, ні від тих, хто постійно. Проте з часом ці процедури будуть впорядковані.

Читайте також: Дослідження соціологів: в української нації великий запас міцності та оптимізму

МШ: Чи постанова МЗС передбачає , що робити чоловікові, який загубив закордонний паспорт? В нього теж не приймуть документи.

ОП: Він повинен оновити свої дані в реєстрі військового обліку і з цією метою тоді звертатися в держпідприємство «Документ» або консульство.

МШ: Міжнародне право забороняє депортацію біженців у країну , де їм загрожує небезпека, де триває війна. Українські чоловіки за кордоном підпадають під цю норму?

ОП: Цікаве питання. Тут важливо розуміти , ким є біженець. Дуже мало громадян України мають саме цей статус офіційно. Наші громадяни, які перетинали кордон після повномасштабного вторгнення, — де-факто біженці, але де-юре в них нема цього статусу. Їхнє перебування регулюється законом, про який я раніше згадувала.

Тож якщо громадянин України подасть заяву на отримання статусу біженця, то інспектор, який розглядатиме його ситуацію, найімовірніше, відмовить у наданні цього статусу, натомість надасть статус додаткової охорони. Щоправда, документ про цей статус не заміщує паспорт. А от документ про статус біженця це передбачає: людина отримує Женевський паспорт, з яким може подорожувати, їй не потрібно клопотати про отримання паспорта своєї країни.

МШ: Як парі українців у Польщі , яка хоче одружитися, отримати потрібні для цього документи? У випадку, якщо чоловік не має документів з ТЦК, і якщо має.

ОП: Без дійсного паспорту ніяк. А якщо чоловік має документи з ТЦК , то ми теж наразі не знаємо, як буде відбуватися процедура актуалізації інформації. Наприклад, якщо людина зателефонує в ТЦК за її місцем проживання й оновить інформацію про себе, то як вона має право користуватися консульськими послугами за кордоном? І таких організаційних питань безліч. Роз’яснень немає, МЗС говорить одне: «Очікуйте».

Читайте також: Мігранти з України підіймають економіку Європи. Але що буде з Україною без них?

МШ: Коли ці роз’яснення можуть з’явитися?

ОП: 16 травня набуває чинності закон , українці матимуть 60 днів для оновлення даних. Тому, сподіваємося, до 16 травня ці процедури детально пропишуть. У самому МЗС зазначають, що процедура актуалізації інформації покликана навести лад, допомогти дізнатися, скільки громадян України де проживає. Часто громадяни України проживають на території іншої держави і при цьому не стоять на тимчасовому консульському обліку. Тож людина прописана в Україні, але фактично її там немає й держава не знає, де перебуває її громадянин.

МШ: Чи консульські послуги надаватимуться чоловікам , які після повномасштабного вторгнення оновили свої дані в ТЦК чи рішенням ВЛК виключені з військового обліку і на законних підставах виїхали з України?

ОП: Теж поки невідомо. В постанові зазначено: «Всі чоловіки призовного віку , від 18 до 60 років, які перебувають за кордоном». Тому поки без розмежувань , але, сподіваємося, вони незабаром будуть.

МШ: Іноземці в Польщі зобов’язані змінити свої водійські права на польські. Якщо вони цього не зроблять , їхні права стануть недійсними. Чи призупинення надання консульських послуг вплине на це?

ОП: Поки не відомо. Якщо людина звертається , наприклад, у відділ комунікації у Варшаві й хоче змінити права, відділ передає інформацію в українське консульство, а там перевіряють, чи ці права дійсно існують. Тобто в цьому випадку до консульства звертатиметься польська установа, а не безпосередньо громадянин України.

МШ: Всі ці нововведення стосуються чоловіків призовного віку , а як із жінками? Чи будуть їм надавати послуги?

ОП: Припинення надання послуг поки що стосується тільки чоловіків. У випадку жінок і дітей проблем не повинно бути. Але не факт , що це не зміниться. Чекаємо роз’яснень.

Читайте також: Українські біженці отримають тимчасовий захист в Естонії до березня 2025 року

МШ: У соцмережах дуже актуальне питання , чи українцям за кордоном вручатимуть повістки.

ОП: Поки для цього не передбачено жодних процедур. Саме МЗС зазначає , що метою оновлення даних є не вручення повісток, а наведення ладу. Втім, впевненості, що це не зміниться, немає.

МШ: Наскільки я розумію , ціль влади — повернути чоловіків додому, мобілізувати їх. Як ви думаєте, наскільки зміни, про які ми говоримо, дієві? Наскільки завдяки їм чоловіки призовного віку, що перебувають за кордоном, повертатимуться?

ОП: Важко прогнозувати. Більшість наших відвідувачів критично ставиться до таких змін. З іншого боку , ми не знаємо, які будуть результати, окрім офіційно очікуваних. Часто тих, хто легально перебуває за кордоном, хто виїхав до 24 лютого (а в Польщі таких більшість), і тих, хто потенційно або реально ухиляється, трактують однаково, чешуть усіх під один гребінець.

Українські громадяни за кордоном нічого не порушують. От, наприклад, чоловік, який не планує ухилятися, хоче оновити свої дані, — він їде в Україну, доводить до ладу документи в ТЦК, не потрапляє до війська, але водночас уже не може повернутися назад у Польщу.

Він утратить там роботу, адже українське законодавство не має впливу на збереження українському громадянину в Польщі робочого місця. Опинившись без роботи в Україні, він не зможе утримувати сім’ю, яка, скажімо, залишилася в Польщі. Така непевність лякає. Відсутність відповідей на багато питань спричинює загалом неоднозначне ставлення до цього закону.

—

Марія Шагурі, опубліковано у виданні НОВА ПОЛЬЩА

На цю тему:

• Дедалі менше українських біженців планують повернутися з-за кордону
• Адаптивні мільйони: чому безпрецедентний наплив українських біженців до Європи не викликав соціальної та політичної кризи
• 2 млн біженців з України назавжди залишаться за кордоном після закінчення війни - МВФ
• Більшість обрала Німеччину: як змінилася географія українських біженців в ЄС
• У Німеччині прогнозують понад 10 млн біженців з України, якщо її окупує ворог

Версия для печати

Протягом десятиліть російські олігархи вкладали гроші в Британії — лише у нерухомість із 2016 по 2022 рік росіяни, пов’язані з Кремлем або підозрюванні у використанні корупційних схем для збагачення, вклали 1,5 мільярда фунтів.

Фінансовий вплив, як зазначають дослідники,  перетворився на інформаційний і політичний. Понад те, попри охолодження дипломатичних відносин протягом останніх десятиліть, російський вплив у Великій Британії зростає. Лише спроба отруєння Скрипалів у березні 2018 року стала моментом усвідомлення британськими політиками російської загрози. Але навіть операція російських спецслужб, яка призвела до смерті громадянки Великої Британії, не одразу призвела до кардинальних змін. Наприклад, пропагандистські ресурси RT і Sputnik продовжували поширювати кремлівську дезінформацію у Сполученому Королівстві до повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року, після якого врешті-решт у країні заборонили мовлення російських каналів.

Видання MediaSapiens розповідає читачам про російську пропаганду в країнах НАТО, за допомогою якої Кремль намагається вплинути на внутрішню політику країни та зменшити підтримку України. 

Російські гроші для впливу у Великій Британії

Коли Путін став президентом Росії у 2000 році, то саме Велика Британія була тією країною, куди він здійснив свій перший офіційний закордонний візит. Тоді при владі були лейбористи на чолі з Тоні Блером (прем’єр-міністр Сполученого Королівства у 1997–2007 роках).

Відео The Associated Press про візит Путіна до Великої Британії у 2000 році. Джерело

Незалежний дослідник російських інформаційних операцій, голова Lvivsky consulting Адам Уре в коментарі «Детектору медіа» розповів, що Росія почала поширювати дезінформацію у Британії ще з моменту приходу до влади Путіна.

«З самого початку Путін справді добре розумів, як він може маніпулювати іноземними політиками. Коли Путіна запросили до Великої Британії, то він приїхав, адже хотів підписати газовий контракт із Великою Британією. У той час були журналісти, які писали про Путіна та порушення прав людини в Чечні. В Чечні було багато звірств. Наша (британська. — "ДМ") влада не дозволила тоді братися за Путіна. На Даунінг-стріт, 10 не пустили журналістів запитати Путіна про Чечню». 

У той же час російські олігархи, зокрема Борис Березовський, Олег Дерипаска, Роман Абрамович, Петро Авен, Михайло Фрідман, почали вкладати гроші у Великій Британії. У Лондоні були зацікавлені в інвестиціях, тому росіянам було надано зелене світло. Завдяки механізму «золотих віз» російські олігархи змогли вести бізнес у Великій Британії та претендувати на британське громадянство. Детально про те, як і чому російські олігархи (Березовський, Ходорковський, Абрамович і Дерипаска) переїхали з Росії у Британію, про їхній вплив у країні можна прочитати в книжці британських журналістів Марка Голінгсворта і Стюарта Ленслі «Лондонград. З Росії з грошима. Таємна історія олігархів».

Читайте також: 

Петро Авен і Михайло Фрідман 

Подією, яка сталася, однак не призвела до змін у британській політиці щодо Росії, була смерть у листопаді 2006 року підполковника ФСБ у відставці Олександра Литвиненка у лікарні в Лондоні. Він емігрував до Британії, щоб почати нове життя та розповісти деталі диверсійної роботи російських спецслужб.

У січні 2016 року розслідування від Скотланд-Ярду оголосило, що його було отруєно полонієм-210, який підсипали в чай у готелі Millenium. Тоді не було жодної реакції з боку британської влади, що Росія насправді є загрозою національній безпеці для держави. Особами, яких британське слідство звинувачує у вбивстві Литвиненка, є Андрій Луговой і Дмитро Ковтун. Луговой нині є депутатом Держдуми та погрожує опозиціонерам, що за критику Кремля вони «помруть, як собаки». Ковтун, який помер у Москві від коронавірусної хвороби в червні 2022 року, аналогічно до Лугового заперечував свою причетність до вбивства Литвиненка та службу у ФСБ. 

У 2000-х роках росіяни й далі скуповували у Британії медіа, футбольні клуби, бізнес-школи. Колишній співробітник КДБ СРСР і ФСБ Росії, російський олігарх Олександр Лебедєв придбав у 2009 Evening Standard, а у 2010 році — The Independent. Причому ціна двох британських медіа була однаковою — 1 фунт стерлінгів.  Медіаімперію успадкував його син Євген. 

Ще два російські пропагандистські канали іномовлення з’явилися на британському ринку протягом 2010-х: RT UK було створено у 2014 році, а Sputnik — у 2016 році.  

Британська дослідниця російської дезінформації Люсі Бірдж, яка захистила в Манчестерському університеті дисертацію про Sputnik, розповіла в коментарі «Детектору медіа» про особливості роботи ресурсу в Британії. 

«Після російського вторгнення в Грузію в 2008 році у Москві виникло відчуття, що Росія повинна змінити брендинг подачі інформації. У 2014 році Sputnik, який до цього називався "Голос Росії", постав як ресурс антизахідного спрямування з наслідуванням практик західних редакцій, таких як CNN або BBC. Це виглядало вже як сучасний мовник. 

Після референдуму за незалежність Шотландії у 2014 році Sputnik вирішив переїхати і створити хаб в Единбурзі. Вони мали студію в Единбурзі, яка створювала радіоконтент і вебстатті. Головними завданнями Sputnik було просування незалежності Шотландії, критика Заходу, а також намагання як би прямо накласти російську лінію на події. У 2019 році його вирішили розформувати, зосередившись більше на США», — сказала Люсі Бірдж. 

Керівницею офісу Sputnik у Британії була Оксана Бражник. У профілі у LinkedIn вказано місце її роботи до Sputnik — Бражник була комунікаційницею під час підготовки та проведення Олімпійських ігор у Сочі 2014 року. А ще була політичною радницею заступника глави адміністрації Путіна В’ячеслава Володіна, якого внесли до чорного списку санкцій ЄС за його роль в анексії Криму.

Джоанна Росс була виконавчою продюсеркою Sputnik, хоча до того, як отримати посаду, лише два роки працювала журналісткою — а до того була менеджеркою на ресепшені в одному з шотландських готелів. Вона виступає за незалежність Шотландії та поширює в соцмережах антиукраїнські наративи. Так, у Х (колишній твіттер) Росс пише, що це саме Захід накопичував зброю проти Росії, а тепер каже, що не готовий до війни. У своєму блозі на Substack Росс пише про нібито подвійні стандарти США та Британії щодо Палестини та України. 

Люк Гардінг 

Іноземний кореспондент The Guardian Люк Гардінг, який пише про російські впливи у Британії, у коментарі «Детектору медіа» пояснив намагання російської пропаганди втрутитися в референдум в Шотландії: 

«Росіяни, окрім Брекзиту, також намагалися втрутитися в шотландський референдум. Вони хотіли отримати незалежність Шотландії не тому, що вони люблять Шотландію, а щоб послабити Велику Британію та створити проблеми для ядерного стримування. Бо на території Шотландії розташовується британська ядерна зброя. 

Путін — опортуніст, який намагається маніпулювати ворожими суспільствами, як британське, за допомогою пропаганди, замовних убивць і гібридної війни», — розповів Люк Гардінг.  

Читайте також: «Початок кінця Путіна» і «неминучі зміни» – експерти Заходу про події у Росії

Референдум, що розколов державу

Референдум про перебування Сполученого Королівства в Європейському Союзі, який було проведено 23 червня 2016 року, став визначальним моментом не лише британської, але й світової політики. Брекзит став символом посилення тенденцій популізму, а також імовірного втручання Росії у внутрішні справи Великої Британії. Голосування призвело до розколу всередині країни: в Англії проголосували переважно за вихід з ЄС, а в Уельсі, Шотландії та Північній Ірландії — переважно проти. 

Тодішній прем’єр-міністр і лідер Консервативної партії Девід Кемерон через кампанію за вихід з ЄС прагнув отримати більше преференцій від Брюсселя. Але вийшло трохи інше, бо на рішення британців вплинули інформаційні кампанії з негативним образом іммігрантів. Оскільки звіт про російський вплив на Брекзіт і досі залишається не повністю опублікованим, питання того, чи докладала Росія зусилля (які саме та чи досягли вони мети) для поширення антимігрантських настроїв у Британії, залишається відкритим.

Кір Джайлз 

Старший консультант програми Росія та Євразія Chatham House Кір Джайлз пояснив у коментарі «Детектору медіа», що основна проблема в боротьбі з російською дезінформацією в Британії полягає у відсутності розуміння масштабів загрози.

«Про проблему з дезінформацією та шкідливі впливи загалом багато говорили, але відносно мало зробили. Соціальні мережі — це те місце, де вжито більше дій, порівняно з іншими елементами інформаційної загрози. Соцмережі важливі для захисту демократичного суспільства, але не є відповідними інструментами для використання, коли існує ворожа діяльність з метою експлуатації цього суспільства, щоб завдати йому шкоди. Отже, відбулося нерозуміння загрози та її значення, що призводить до відсутності дій для боротьби з нею», — прокоментував Кір Джайлз.

Читайте також: Колишній агент MI6 Стілі: моє досьє на Трампа точне на 70-90%

Шукачі шпилів у Солсбері   

4 березня 2018 року відбулася спроба отруєння колишнього працівника ФСБ Росії Сергія Скрипаля та його доньки Юлії в Солсбері. Двоє російських шпигунів під вигаданими прізвищами Петров і Боширов (справжні прізвища — Мішкин і Чепіга) поїхали туди, щоб «подивитися на 123-метровий шпиль». А заодно і отруїти Скрипаля нервово-паралітичним газом «Новічок», який був у флаконі парфумів Nina Ricci. Ця історія стала поворотним моментом у сприйнятті Росії як загрози для Британії. 

У порівнянні з тим, якою була реакція британської влади на отруєння і вбивство Литвиненка, у березні 2018 року було вислано дипломатів Росії, розпочато розслідування щодо загадкових 14 смертей російських бізнесменів, замороження активів тих росіян, які були причетні до справи Скрипалів. 1 травня 2018 року було затверджено поправку Магніцького у законі про санкції та відмивання грошей.  Попри те, що питання того, як саме Британія вийде з Європейського Союзу, було основним у тодішній британській політиці, російське втручання у Сполучене Королівство стало однією з тем суспільної дискусії.

Британські дослідники російської пропаганди Вера Тольц, Стівен Гатчінгс, Прешос Н. Чаттердже-Дудді, Ріс Крайлі написали статтю про особливості висвітлення справи Скрипалів російською пропагандою всередині Росії.

Там було відзначено, що спочатку російські пропагандистські медіа давали інформацію на основі репортажів BBC News, а згодом почали звинувачувати Британію в роздутті скандалу навколо справи Скрипалів у медіа. В російській пропаганді багато поширювали конспірологічних теорій що отруєння Скрипалів, зокрема, що отруєння влаштували насправді британські спецслужби або британська держава, в Британії небезпечно жити, бо там убивають російських громадян.

Російський звіт

Після спроби отруєння Скрипалів британські політики вирішили детальніше проаналізувати російський вплив у державі. Так, розпочалося розслідування втручання Росії у справи Британії. Результатом цього став звіт комітету розвідки та безпеки парламенту Великої Британії під назвою «Росія», який було оприлюднено 21 липня 2020 року.

Публікація планувалася раніше. У листопаді 2019 року прем’єр-міністр Борис Джонсон сказав, що звіт буде оприлюднено після парламентських виборів 12 грудня 2019 року. Затримку публікації звіту медіа The Telegraph пов’язував із радником Джонсона, який тривалий час був досить впливовою фігурою в Консервативній партії, Домініком Каммінгзом. Він був одним із тих, хто лобіював ідею виходу Британії з ЄС, директором кампанії Vote Leave, і намагався не допустити публікації звіту. 

Видання Byline Times писало у жовтні 2019 року про зв’язки Каммінгза з українським проросійським олігархом Дмитром Фірташем: у 2008 році було зареєстровано британську компанію Firtash Foundation, де директором у 2008–2013 роках був Джек Вейкфілд — шурин Домініка Каммінгза. 

Домінік Каммінгз 

У листопаді 2019 року депутатка від Лейбористської партії Емілі Торнберрі сказала, що існують питання відносно зв’язків Каммінгза з росіянами, зокрема Владиславом Сурковим, а також фінансування Консервативної партії донорами з Росії. У матеріалі видання North East Bylines указано, що після закінчення Оксфорду Домінік Каммінгз провів три роки у Росії (1994–1997). 

У серпні 2022 року Каммінгз написав наступне у блозі на Substack про російсько-українську війну: «Наші (британські — «ДМ») політики не окреслили чітких цілей нашої дії в Україні. "Путін повинен зазнати поразки" не є чітким кінцем (і щодо його цілей існують сильні розбіжності). Визначення Трасс (міністра закордонних справ, Співдружності та розвитку Великої Британії на той момент — «ДМ») кінця як "вигнання Росії з Криму" є квитком до ядерної війни». 

У самому звіті щодо Брекзиту було наступне: «Дослідження відкритих джерел вказують на переважання історій за Brexit або проти ЄС на RT і Sputnik, а також використання ботів і тролів як доказ спроб Росії впливати на процес». 

Про вплив російських лобістів із метою просування інтересів Росії у Британії сказано: «Справа не тільки в олігархах: прихід російських грошей призвів до зростання галузі активістів — осіб та організацій, якими керують і які лобіюють російські еліти у Великій Британії. Юристи, бухгалтери, агенти з нерухомості та PR-професіонали зіграли свою роль, свідомо чи мимоволі, у поширенні російського впливу, з яким часто пов’язують просування мерзенних інтересів російської держави».

Кір Джайлз таким чином оцінює вплив російського звіту на британських політиків: 

«Окрім соціальних медіа, існує також проблема фактичного людського втручання в Британію тих, які працюють від імені Росії. На цьому було зосереджено увагу в звіті під назвою "Росія" парламентського комітету з розвідки та безпеки, який британський уряд тривалий час замовчував. Зрештою документ з’явився в липні 2020 року з дуже тривожними висновками, головним чином для членів парламенту. Останнім довелося вивчити, що Велика Британія робить, щоб захистити себе від російської загрози. Вони виявили, наприклад, що шпигунство навіть не було незаконним, якщо ви не досягли успіху. Шпигунство — це одна сфера, де принаймні щось повільно зрушило з запізненням. Зараз існує Закон про національну безпеку, який нарешті ускладнив роботу шпигунів, зокрема, отримання або розголошення захищеної інформації, отримання або розголошення комерційної таємниці та допомога іноземній розвідці стали кримінальними злочинами згідно з Законом про національну безпеку 2023 року».

Євген Лебедєв і Борис Джонсон 

Люк Гардінг вважає, що попри публікацію російського звіту, тодішня британська влада не зробила нічого, щоб зменшити вплив Росії у державі. Зв’язки консерваторів, які перебувають при владі в Британії з 2010 року, з російськими олігархами були незручною темою для британських політиків. Борис Джонсон, коли був міністром закордонних справ Великої Британії, у квітні 2018 року зустрічався та відпочивав на віллі Євгена Лебедєва. У 2020 році Лебедєв отримав від Королеви Єлизавети II почесне звання пера, яке означає довічне членство в Палаті Лордів — і цьому сприяв Джонсон.

«У парламентському звіті про Росію йшлося про втручання Росії в Brexit. Проте як конкретно втрутилася Росія, не сказано. Уряди Терези Мей, Бориса Джонсона та Ліз Трасс не розглядали те, що сталося, тому що були закохані в Брекзит.

Я, Керол Кадвалладр (журналістка-розслідувачка The Observer, письменниця — «ДМ») і ще кілька людей проводили розслідування щодо британських депутатів і їхніх зв'язків із росіянами. Щодо Солсбері, то це великий провал, тому що росіяни можуть зробити подібне знову. Цікаве питання, живі Петров і Боширов, чи ні. Якийсь час росіяни притихли в Британії. Я був одним із тих, хто говорив у 2021 році, що буде масштабна військова операція Росії проти України. Кремлівські тролі писали, що я в істериці та що я шпигун», — прокоментував Люк Гардінг. 

У березні 2020 року на тлі пандемії коронавірусної хвороби при МЗС Великої Британії було створено підрозділ із протидії дезінформації. Причиною такого рішення було поширення медичних фейків, але згодом робота була зосереджена на створенні стратегічних комунікацій проти російського інформаційного впливу у Британії. 

Що змінилося після 24 лютого 2022 року

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну призвело до більшої уваги до України з боку британців і усвідомлення того, що варто змінювати сприйняття Росії. 

Одним із наслідків 24 лютого була заборона мовлення RT на території Сполученого Королівства. Медіарегулятор Ofcom 18 березня 2022 року оголосив про це на тлі 29 розслідувань щодо порушень висвітлення російського вторгнення в Україну. Можливості здійснити такий крок раніше не було через політиків, які розуміли, що заборона RT може призвести до відповідних дій щодо BBC у Росії. Так сталося, наприклад, у 2021 році, коли Пекін заборонив мовлення BBC у відповідь на рішення Лондона відкликати ліцензію китайського мовника CGTV. 

Читайте також: Хто "засирає" голови українцям у ютюбі і на телеканалах: псевдоексперти і "хороші росіяни"

Люк Гардінг у коментарі «Детектору медіа» розповів про основні напрями роботи російської пропаганди в Британії та основні рушійні сили. «Що росіяни робили і роблять у Великій Британії — поширюють пропаганду, теорії змови та те, що вони називають альтернативними новинами, через крайніх лівих (симпатиків комунізму та СРСР) та ультраправих (представників націоналістичних партій, які критикували ЄС під час кампанії щодо Брекзиту). Вся ідея полягає в тому, щоб дискредитувати та підірвати сучасний політичний центр. Ключові фігури — це Джордж Гелловей, Найджел Фараж. Я скажу, що Гелловей є ультраправим теоретиком змови. Він проросійський, каже, Бучі не було». 

Британський лівий політик, письменник Джордж Гелловей був депутатом парламенту від Лейбористської партії. З партії його було виключено, але в березні 2024 року Галловей знову став депутатом, щоправда цього разу вже від Робітничої партії, де є співзасновником. У 2012 році Гелловей назвав Путіна людиною року, яка має отримати Нобелівську премію миру. Свого часу Джордж Галловей працював на RT. У британській газеті The Spectator писали про те, що Гелловей вів програму «Супутник» на RT (2013–2022) разом зі своєю дружиною Гіатрі, де розповідав про те, що російського вторгнення не буде.

Політик поширює суголосні російській пропаганді тези, наприклад, що «російсько-українська війна — це спроба США завдати шкоди Росії» чи «Росія нібито вже завдала поразки Україні». У березні 2022 року Гелловей розповів у ефірі, що Зеленський дав зброю злочинцям, щоб «ґвалтувати і грабувати». 

Найджел Фарадж є колишнім лідером Партії за незалежність Сполученого Королівства, який був серед тих політиків, які виступали за вихід Британії з ЄС. Фарадж теж брав участь в антимігрантській кампанії, яку вважали такою, що розпалює ворожнечу, зокрема, він говорив, що «їх не треба пускати до Британії через загрозу терактів». Також Фарадж поширює наративи, суголосні російській пропаганді: наприклад, що перемога України неможлива, а Британія не в тому положенні, щоб надавати Україні військову допомогу; що Росія почала широкомасштабне вторгнення в Україну через «розширення НАТО та ЄС», а війна на сході України почалася через те, що ЄС підтримала людей на Майдані, але не треба було «тикати палкою в російського ведмедя». 

Фарадж казав, що якби Дональд Трамп був президентом США, то Путін не здійснив вторгнення в Україну в лютому 2022 року.

Читайте також: Кремлівсько-портновська мережа: як росія б’є по судовій реформі, доброчесним суддям та активістам?

Кір Джайлз сказав, що основні сюжети російської пропаганди в Сполученому Королівстві не змінилися. Залишається відкритим питання блокування соцмереж, де було виявлено шкідливий контент.  

«Основна сюжетна лінія апарату російської пропаганди незмінна — це звинувачення Заходу в провокаціях Росії, яка начебто захищається, а країни Східної Європи населені "фашистами чи неонацистами". Немає жодних ознак прогресу щодо платформ, визнання російської загрози та визнання  ролі соцмереж у підриві суспільств, що дозволяє їм процвітати й отримувати прибуток. У деяких випадках це рух назад, як от у випадку з Twitter, який зараз набагато активніше сприяє кампаніям проти Заходу», — сказав Кір Джайлз. 

На думку Люка Гардінга, російський вплив у Британії зменшився через санкції Заходу проти олігархів: «Лондон більше не є комфортним місцем для олігархів, зокрема групи "Альфа" — Михайло Фрідман і Петро Авен покинули Лондон. Вони вели подвійною гру, де для Кремля вони були вірними патріотами, слугами, а в Лондоні — незалежними бізнесменами, не пов’язаними з російським урядом. Я вважаю, що простір Росії для маневру в Британії  трохи зменшився, тому що шпигуни працюють під дипломатичним прикриттям. А їх вигнали з країни. Але росіяни продовжують використовувати сторонніх громадян для шпигунства».

Питання поширення іноземної дезінформації в Британії обговорюють у парламенті. Так, у травні 2023 року були дебати на цю тему, під час яких міністерка внутрішніх справ Суелла Брейвеман сказала: «Протидія іноземній дезінформації, яка має на меті підірвати демократію, процвітання та безпеку Великої Британії, є життєво важливою». Депутатка від Лейбористської партії Голлі Лінч сказала, що уряд Великої Британії відхилив опозиційну вимогу щодо «надання річного звіту про масштаби дезінформації, що походить від іноземних держав». Лінч також нагадала про Звіт про цифровий захист Microsoft 2022, де було вказано, що Росія, КНР та Іран поширюють пропаганду через соцмережі, щоб розширити свій глобальний вплив. 

Кір Джайлз говорить, що поширюють російську пропаганду конкретні особи, а не медіа. Тому варто моніторити відповідних блогерів, журналістів.

«Поширення російської пропаганди дійсно залежить від окремих програм і окремих журналістів, тому що деякі більш обізнані в проблемах. Є деякі програми, які транслюють те, що Росія хоче, щоб британці почули, і є діаметрально протилежні. Це не чітка картина, яку робить кожна окрема медіаплатформа. І є так звані медіа, які відкрито обслуговують російську пропаганду, тому що це їхня робота», — підкреслив Кір Джайлз. 

Росія поширює тези, що Лондон нібито витрачає гроші на інформаційні операції проти Росії. Подібне писали на британському ресурсі Declassified UK у лютому 2022 року. У тексті Метта Кеннарда можна прочитати, що Британія витратила 80 мільярдів фунтів для того, щоб у 20 державах поблизу Росії поширювали потрібну Лондону інформацію. Відтак програми підтримки незалежних медіа, наприклад, Протидія дезінформації та розвиток медіа, оцінюються Кеннардом як частина інформаційних операцій Британії (де залучено й Міноборони) проти Росії.

Читайте також: Про казус із Нобелівською премією миру для “трьох братніх народів” під час війни, лихо від “хороших” росіян, та про невідомі воєнні злочини

Британський журналіст Джонатан Кук у блозі на платформі Substack писав у березні 2022 року, що це Захід винен у війні в Україні. На думку Кука, схожі заклики однозначно й одноголосно засудити дії Путіна в Україні не звучали щодо лідерів Заходу, коли було вторгнення США в Ірак у 2003 році. Це приклад так званого  whataboutism (наратив, де у відповідь на факти воєнних злочинів Росії нагадують про те, що всі забули, як Захід вів війни в Іраку та Афганістані). Робиться зміщення акценту на те, що Захід поганий, а не Росія.  

• Читайте також:  Як російська пропаганда застосовує тактику «whataboutism»

Також Кук писав у листопаді 2023 року, що це українські військові підірвали газогін «Північний потік-2». І що українські військові нібито повністю залежні в плані проведення операцій від Пентагону. Версію про те, що за підривом газогону, ймовірно, стоять США, Кук написав ще в жовтні 2022 року. Хоча зараз невідомо, хто підірвав труби, адже триває розслідування. Західні медіа давали різні версії, хто це міг зробити — норвежці, американці, українці. «Детектор медіа» писав про те, як Росія інформаційно маніпулює темою підривів на «Північних потоках». 

Журналіст і редактор Саймон Дженкінс у своїх текстах для The Guardian висловлює думку, що війна, яку розв’язала Росія проти України, насправді економічно вигідна НАТО. І що саме Альянс, ввівши економічні санкції проти росіян,  винен у тому, що тепер Путін формує антизахідну коаліцію. Дженкінс зміщує акценти з того, що Путін прагнув розв’язати агресію проти України та мати вплив на Заході, щоб маніпулювати суспільствами в інтересах Кремля, на провину НАТО. У березні 2014 року Дженкінс писав, що Захід має змиритися з тим, що Крим більше не буде українським. 

У жовтні 2023 року парламент Великої Британії прийняв закон про онлайн-безпеку. Закон зобов’язав онлайн-платформи стежити за наявністю шкідливого контенту, а медіарегулятор Ofcom має вживати кроків із його нейтралізації. Було також встановлено кримінальну відповідальність за поширення шкідливого контенту в інтернеті. 

Адам Уре пише, що основною перепоною для ефективної боротьби проти російської пропаганди в Британії є відсутність політичної волі з боку британських політиків. 

«Зусилля уряду зупинити російське втручання були повільними з низки причин. Бракувало політичної волі та стратегії протидії дезінформації. Ми частково це зробили, але наш спосіб розуміння російської інформаційної маніпуляції все ще вимагає багато роботи з точки зору розуміння короткострокового впливу, зокрема інформаційних операцій у Великій Британії», — підсумував Адам Уре. 

Колаж: Микола Шиманський, «Детектор медіа»

—

Єгор Брайлян, опубліковано у виданні «Детектор медіа»

Читайте також: 

• "Російський слід" у британському бізнесі
• Хржановський пішов, Фрідман під підозрою, а його фсбешне дітище "Бабин Яр" успішно існує й досі
• В Лондоні скасовано бал дебютанток з Росії: у VIP-гостей проблеми з візами
• В Британії вимагають оприлюднення звіту щодо протизаконної діяльності росіян
• Як судновласники Греції поповнюють бюджет Росії попри санкції?
• 80% жителів країн Євросоюзу підтримують санкції щодо росії
• Як Фрідман, якого радо вітали в Україні, кував зброю путінській армії вторгнення

Версия для печати

Чи понесуть структури Московського патріархату відповідальність за злочини путінського режиму?

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Смерть Алєксєя Навального й необхідність протидії тоталітарному режиму Владіміра Путіна та його війні з демократією». Документ охопив широке коло питань, зазначає видання ZN.ua. Зокрема в ньому засуджено доктрину «русского міра» й названо керівництво Російської православної церкви та особисто патріарха Московського Кіріла співучасниками злочинів путінського режиму.

Ця резолюція стала своєрідною відповіддю на нещодавній «Наказ» Російського народного собору, очолюваного патріархом Кірілом. Документ, який не лише з порнографічною відвертістю оголив і підкреслив давно відомі претензії РФ на весь пострадянський простір (і не тільки), а й заявив про «священний» характер цих претензій.

Концептуальна політична дискусія між Росією та Заходом на третій рік російсько-української війни може здатися дивною в Києві. Обидва документи відверто грішать декларативністю: «Наказ» Російського народного собору може здатися вагомим хіба що в кабінеті психіатра, резолюція ПАРЄ має глибоко рекомендаційний характер. Утім, юридично «невагомі» документи мають одну перевагу — в них можна чітко окреслити свої політичні позиції й хоча б почасти пояснити їх мотиви.

Читайте також: Чому для перемоги України у війні з Росією треба давати відповіді на екзистенційні питання про добро та зло

Так, Російський народний собор «пояснив», яким є місце Росії у світі, якими є її наміри щодо найближчих сусідів (насамперед України) та щодо Заходу. Документ загалом не вирізнявся новизною ідей, — що нового ми можемо довідатися про «русскій мір», «історичну роль Росії» чи Московський патріархат після 24 лютого 2022 року? Але він підвів риску під дискусіями про політичний статус Московського патріархату та роль РПЦ у політиці Росії (як нині, так і в історичній ретроспективі). Риска виявилася настільки жирною, що її стало видно навіть із Брюсселя.

Роль і місце РПЦ та «неоімперіалістичної» доктрини «русского міра» удостоїлись окремого параграфа в резолюції ПАРЄ, присвяченій злочинам путінського режиму, самому президенту Путіну та Алєксєю Навальному. Автори резолюції зазначають, що «ієрархи РПЦ МП, зокрема патріарх Кіріл, пропагують ідеологію «русского міра», проголошуючи війну проти України та «сатанинського» Заходу «священною війною всіх росіян».

Читайте також: Чому влада ігнорує питання «бути чи не бути» московській церкві в Україні

У документі акцентують увагу на «зловживанні релігією та спотворенні православної традиції режимом Владіміра Путіна та його довіреними особами в ієрархії Московського патріархату». Асамблея нагадала керівництву РПЦ, що підбурювання до агресії, геноциду та військових злочинів саме собою є злочином. З огляду на це ПАРЄ закликає всі держави ставитися до патріарха Кіріла та російської православної ієрархії як до співучасників воєнних злочинів і злочинів проти людяності, скоєних в ім’я ідеології «русского міра».

Європі треба віддати належне, — вона довго чинила спротив спробам втягнути її в церковні й навіть навколоцерковні дискусії. Я нікого в цьому не звинувачуватиму, — релігійні війни залишили на тілі Європи дуже глибокі шрами, та й наша церковна ситуація геть не така проста, як це здається телеглядачам «Марафону єдиних новин». Але цілком відверта участь РПЦ у військовій пропаганді й окупації українських територій проломила таки бар’єри секулярності, характерні для європейського політичного дискурсу.

Хоч би яким «легковаговим» був статус резолюції ПАРЄ, він усе-таки не є геть «невагомим». Формулювання цього документа можна використовувати та сприймати як рекомендації. В нашому випадку той факт, що доктрина «русского міра» отримала офіційну оцінку як імперіалістична та загалом злочинна, є гарним козирем. А визнання РПЦ МП співучасницею злочинів режиму — це просто подарунок українським законодавцям, які ніяк не можуть виплутатися зі скрутної ситуації навколо законопроєкту «Про заборону УПЦ МП на території України».

Читайте також: Проголошення РПЦ «священної війни» Росії проти України та Заходу схоже на звичайний фашизм: детальний розбір тез

На тлі та з посиланням на резолюцію ПАРЄ формулювання цього законопроєкту можна зробити набагато жорсткішими й бити просто в Московський патріархат і його агентів в Україні, а не розмивати ціль туманними формулюваннями про «церкви з керівним центром самі-знаєте-де».

Однак першою та головною ціллю варто було б зробити доктрину «русского міра» — це дало б змогу підійти до церковного питання підготовленішими. Можна замести сліди в документах, побілити-пофарбувати табличку біля входу, але зміст проповідей і публікацій, специфічний набір літератури в церковній друкарні або свічковій крамниці «замести» складніше (а знайти простіше). Наші правоохоронні органи регулярно виявляють такі речі, які не мають жодної ваги як докази, оскільки доктрину «русского міра» засуджено в нас лише поголосом і медіа. Але не законом.

Можливо, тепер, коли навіть ПАРЄ рекомендувала, і в нас — на третій рік повномасштабної війни — дійдуть руки до «русского міра»?

Це, на жаль, не точно. Для такого рішення потрібна певна політична сміливість і готовність ризикнути рейтингом. А це для нашої влади — майже святотатство. Навіть при тому (або саме тому), що боротьба з упливом московської церкви в Україні без засудження доктрини «русского міра» дуже ускладниться й буде, найімовірніше, малоефективною. Просто тому, що російське православ’я є органічною частиною цієї доктрини. Про те, може чи не може російське православ’я бути деполітизованим, чи може воно не бути частиною імперської доктрини й інструментом імперської політики, нам залишається тільки здогадуватися.

На жаль, історія жодного разу не надавала нам шансу побачити це деполітизоване, очищене від національного месіанства російське православ’я в реальності. Навіть найбільші мрійники про «чисте російське православ’я» асоціюють його з туманним «прекрасної Росії майбутнього».

Цікаво, що навіть документ ПАРЄ почасти перегукується з цією ідеєю: оцінку діяльності РПЦ та її керівництва викладено в контексті «резолюції щодо Навального». Річ у тім, що Алєксєй Навальний став культовою постаттю для російських православних лібералів. Зразковим православним  вірянином, мучеником і праведником, через якого «всі спасемося» — і російське православ’я, й «прекрасна Росія майбутнього», і, звісно, її церква, до якої належать хороші.ру. Дуже російський погляд на злочин і спокуту. Класично літературний.

Читайте також: Остання надія Путіна в Україні: як Кремль і Новінський атакують законопроєкт про обмеження впливу МП в Україні

Питання про спокуту, втім, і для нас є непростим. Варто, мабуть, нагадати про те, що керівництво УПЦ МП упродовж десятків років було частиною керівництва РПЦ — тепер звинувачуваного у злочинах проти України, причетного до злочинів проти людяності. Цікаво, що думає і як почувається стосовно цього «святий старець» митрополит Онуфрій?

Адже він лише після початку повномасштабної війни — тобто трохи більш як два роки тому — відмовився від місця «другої людини» в РПЦ. А перед цим упродовж восьми років війни віддано служив живим утіленням єдності «триєдиної РПЦ» і всієї «Святої Русі», мовчазно підтримував міф про «громадянський конфлікт» і не робив нічого, аби його «свята церква» не перетворилася на співучасника воєнних злочинів.

Те саме стосується й інших єпископів УПЦ МП, які слухняно з’їжджалися на засідання Архиєрейських соборів РПЦ до Москви — брали участь, голосували, підписували. Тих отців і пропагандистів «єдності», які співпрацювали зі злочинним — уже тоді, за багато років до резолюції ПАРЄ, до повномасштабного вторгнення й «розчохлення» Московського патріархату — режимом. І головне питання: яка міра відповідальності лежить (і, здається, нітрохи не тисне) на їхніх душах?

Зважаючи на все, вони не відчувають ні тягаря, ні будь-якої відповідальності. Зміцнілими голосами вони запитують: «А нас за що?» й розносять світом ламентації про «гоніння на віру в Україні». Упродовж тридцяти років священноначалія клірики та миряни УПЦ МП свідомо чи несвідомо, умисно чи помилково підтримували своє керівництво та керівництво РПЦ, вели свою церкву шляхом злочину.

Читайте також: Хто у Верховній Раді за і хто проти заборони московської церкви в Україні? Список

Тепер багато хто з них платить за цю помилку (якщо це була помилка) за найбільшим рахунком — розбитими й загубленими життями рідних і близьких. Але без усвідомлення помилки жодні жертви не призведуть до розуміння, тим паче — до каяття. А отже, не допоможуть запобігти такій самій помилці в майбутньому.

Якщо питання відповідальності за участь у розбудові «русского міра», в підтримці та поширенні ідей, що виявилися людожерськими, не можна вирішити в моральному полі, вочевидь, потрібно вводити для нього юридичні рамки. Інакше ми ніколи не виберемося з «русского міра» — навіть за допомогою всього «колективного Заходу».

—

Катерина Щоткіна, експертка з релігійних питань, письменниця; опубліковано у виданні ZN.ua

В тему: 

• Гундяєв снарядами вибиває своє мп з України
• Росія проти українців здійснює геноцид. Докази й аргументи
• «Православный коммунизм» в фашисткой России: кто стоит за спиной Путина
• Як російські попи разом із силовиками насильно депортують українців до росії що має ознаки геноциду
• Митрополит Олександр Драбинко: "Доки не позбудемося москальщини, не буде нічого людського"
• Чи існує змова між ОП та Новинським про захист московської церкви в Україні?
• Священики ПЦУ у заручниках окупантів
• Як бреше російська православна церква
• Злочинці в рясах з Московського патріархату: чи вб'є це УПЦ (МП)?
• Церковь врага: как УПЦ МП влияет на украинцев
• Що не так з росією?
• Несостоявшееся государство путина
• Кривавий московський звір: «Сам Сатана живе в моїй сраці»
• Спроби «відбілити звичайного росіянина» буде мати наслідком лише наступні війни
• Археология войны. Что останется после вторжения России в Украину?

Версия для печати

Польща - одна з небагатьох європейських країн, яка досі формально не врегулювала статус українських біженців на довгостроковий період, продовживши його лише до 30 червня 2024 року. Втім, ініціативи уряду стосовно його продовження вже відомі і широко обговорюються.

Що вони передбачають? Чому Польща так довго визначається? І як ця непевність позначається на українцях, яким Польща дала притулок після початку великої війни? В BBC Україна шукали відповіді на уі питання.

“Ми не знаємо, що робити”

“Я та моя жінка пенсіонери. 68 та 64 роки відповідно. Живемо у Варшаві, куди нас привіз з Харкова евакуаційний потяг в березні 2022 року”, - розповідає ВВС Україна Сергій Бесчетнов. Історія його - типова серед тих людей, особливо зі східних регіонів України, які з початком війни тікали від російських обстрілів.

Хтось із них відтоді поїхав далі, на Захід, хтось повернувся додому, а хтось лишився у Польщі.

“Зараз мова про наше працевлаштування не йде, бо роки вже не ті. Добра польська родина дала нам можливість жити в їхній квартирі по програмі 40+. Живемо (їжа в основному) за рахунок української пенсії моєї та жінки”, - розповідає Сергій.

Програма 40+, за якою польський уряд відшкодовує власникам житла по 40 злотих (приблизно 9,2 євро) за добу за проживання українців, - серед тих, яку влада у своїх нових ініціативах хоче переглянути.

Читайте також: ‍Що треба знати українським біженцям, плануючи повернення додому ? 

ФОТО, GETTY / Чи не найбільше людей турбує сам факт невизначеності їхнього статусу у майбутньому

Зараз на обговоренні перебуває комплексний проєкт, що передбачає зміни до правил, за якими втікачі від війни в України мешкали дотепер. Втім, офіційно ці зміни поки що не ухвалені.

“Сподіваємось, що уряд Польщі продовжить дію тимчасового захисту громадян України і далі на тих же умовах. А якщо цього не відбудеться, чесно кажучи, ми і не знаємо, що робити. Їздити по світу у пошуках кращої долі вже пізно...

Залишається тільки їхати в Харків, а там - як Бог дасть”, - каже Сергій.

Ще одна програма - це “Сім’я 800+”, за якою батьки й опікуни отримують 800 злотих (184 євро) щомісячної допомоги на дитину. Її польський уряд в новому проєкті поки що скасовувати не збирається, хоч і планує ввести додаткові правила отримання цієї допомоги.

Однак, чутки про те, що рано чи пізно Польща відмовиться підтримувати українців на тому рівні, як зараз, непокоять багатьох. Зокрема, таких людей, як Ірина (ім’я змінене).

Читайте також: Біженці почали повертатися в Україну, хоча війна ще не закінчилася - Politico

“Мені більше 50 років, я все ще виховую двох дітей до 18 років. Приїхала з ними до Польщі на другий день війни”, - розповідає вона ВВС Україна.

Гроші, які пересилає чоловік з України, і допомога на дітей від Польщі - її єдині засоби до існування, тому їй важливо її не втратити.

“Зараз живу в квартирі, яку винаймаю за гроші, які присилає мені чоловік з України, де він залишився. Ця допомога від чоловіка може припинитися в будь-який момент, якщо його мобілізують. Тому живу щодня під страхом, що це може будь-якої миті статися і я опинюся на вулиці з дітьми”, - ділиться вона.

Ірина каже, що намагалася знайти роботу в Польщі, аби “почуватися безпечно і не боятися змін, пов'язаних зі статусом UKR”, але “складно з таким здоров'ям працювати 8-годинний робочий день”.

“Крім того, у нас, біженок, часто немає взагалі кому допомогти тут з дітьми”, - пояснює Ірина.

“Добре, я можу повернутися в Україну, але що робити з дітьми? Взяти зі собою під російські ракети? Переїзд в іншу країну разом з ними? Чи знайду я сили ще в собі на таке в моєму віці?”.

ФОТО, GETTY / Польща спростила правила працевлаштування для українців й фактично урівняла їх з власними громадянами в питаннях соціальної допомоги

Однак чи не найбільше людей турбує сам факт невизначеності їхнього статусу у майбутньому. Серед них Олександра, яка зараз мешкає у містечку під Варшавою разом із мамою-пенсіонеркою та двома маленькими дітьми - 1 і 5 років.

“Має закінчитися договір оренди, я не зрозуміло, чи продовжувати його, чи ні. За передчасне розірвання договору тут, як правило, не повертають депозит (розмір одномісячного орендного платежу). В садочку потрібно дати інформацію, чи бронювати для дитини місце на наступний навчальний рік, теж не зрозуміло”, - розповідає Олександра ВВС Україна.

Жінка працює віддалено на українську компанію і каже, що її зарплатні зараз вистачає лише на оренду, їжу та одяг. Що ж до планів на майбутнє, то вона міркує так: якщо перебування у Польщі стане обтяжливим, у неї є варіанти - “повернутися в Україну або поїхати до Німеччини, де мешкає родина мого брата”.

Польща спростила правила працевлаштування для українців й фактично урівняла їх з власними громадянами в питаннях соціальної допомоги, однак на відміну від багатших країн ЄС, таких як Німеччина чи Нідерланди, не надає біженцям щомісячної матеріальної допомоги.

Читайте також: Як українські переселенці в ЄС змінюють економіку Євросоюзу і які загрози це несе для України?

Що ж планує польський уряд

Перебування українців, які виїхали через війну, регулює спеціальна директива Європейського Союзу про тимчасовий прихисток. Термін дії цього прихистку ЄС продовжив до 4 березня 2025 року. Відтак країни ЄС мають теж продовжити цей статус. І більшість з них вже так і зробила.

У Польщі цей аспект регулює закон від квітня 2022 року про допомогу громадянам України у зв'язку зі збройним конфліктом. Однак польський уряд продовжив термін дії цього закону лише до 30 червня 2024 року. Одночасно він оголосив початок консультацій про зміни до закону після цього терміну.

ФОТО, GETTY / Одноразову грошову допомогу у 300 злотих ліквідують - така пропозиція міститься у ще не ухвалених змінах

І ось, на початку квітня уряд нарешті представив проєкт змін до закону про допомогу громадянам України. Він налічує понад 50 сторінок і перебуває на обговоренні. Остаточно закон планують ухвалити до кінця червня. До того часу у нього можуть внести зміни.

Серед головних змін, які пропонує чинний варіант проєкту, такі:

• Тимчасовий захист українців продовжується до 30 вересня 2025 року. Тобто перебування усіх, хто прибув до Польщі з початком великої війни і оформив статус, буде легальним.

• Ті українці, які тільки збираються переїхати до Польщі, муситимуть подати заявку на отримання PESEL UKR “відразу після прибуття”. Раніше на це було до 30 днів.

• Підтвердити особу для отримання цього номеру можна буде лише за дійсним закордонним паспортом. До цього часу перелік документів був ширшим.

• Тим, кому раніше номер PESEL присвоїли на підставі іншого документу, повинні будуть підтвердити свою особу в будь-якому муніципальному органі.

• Чинні правила доступу громадян України на ринок праці лишаються незмінними.

• Допомога на дитину у розмірі 800 злотих лишається, але для цього українські діти обов'язково матимуть відвідувати польську школу. Ці пропозиції уряд ще планує допрацювати.

• Одноразову грошову допомогу у 300 злотих ліквідують.

• Скасовується програма безкоштовного розміщення для біженців 40+ (40 злотих на добу за одну людину). Однак це стосується не колективного розміщення, а власників житла, які надають прихисток до 10 особам.

Окрема велика зміна, яку передбачає проєкт, - це можливість для українців зі статусом UKR отримати на його підставі дозвіл на тимчасове проживання - карту тимчасового побиту. При цьому такі люди отримають новий статус - CUKR.

Офіційне працевлаштування в Польщі для цього не потрібне. З отриманням “карти тимчасового побиту” статус тимчасового захисту анулюється. Отже, в українців буде вибір: залишитися під захистом PESEL UKR чи отримати дозвіл на тимчасове проживання.

Заявки на видачу посвідки на проживання будуть подаватися лише в електронній формі. Посвідку на проживання мають видати протягом 90 днів з моменту подання заяви. За надання посвідки стягується збір 340 злотих.

Ці зміни, згідно з проєктом, мають набути чинності 1 липня 2024 року.

Читайте також: Єврокомісія оприлюднила інструкції з надання тимчасового захисту для українських біженців в ЄС

Навіщо Польща змінює статус UKR на карту тимчасового побиту

Отже, як випливає з цього проєкту, українці отримають змогу змінити свій статус тимчасового захисту на “карту тимчасового побиту”. Чому Польща обрала шлях, який фактично означатиме, що існуватиме кілька офіційних статусів для однієї і тієї самої категорії людей?

ФОТО, GETTY / Проєкт пропонує дати українцям вибір: залишитися під захистом PESEL UKR чи отримати дозвіл на тимчасове проживання

Це пов’язано з тим, що там вже зараз думають, чим у майбутньому замінити статус тимчасового захисту для українців, вважає експертка з міграції Іванна Килюшик, яка працює у польському Центрі досліджень соціальних змін та мобільності Академії Леона Козьмінського

“Статус тимчасового захисту є тимчасовим, що навіть виникає з його назви. Тобто потрібно думати, що робити після його закінчення”, - каже вона ВВС Україна.

За дослідженнями, чим далі триває війна, тим менше українців, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року, планують повертатися додому.

“Тому Польщі варто вже думати, в який спосіб регулювати їхнє перебування у майбутньому”, - каже Іванна Килюшик.

Крім того, у Польщі живуть українські сім’ї, члени яких мають різні підстави перебування, і цій ситуації теж необхідно давати раду.

“Це ускладнює ситуацію і для таких сімей, і для польської адміністрації, працівники якої губляться і не розуміють цих різних статусів, що відповідно ускладнює надання послуг”.

Тому, каже Килюшик, польський уряд прагне уніфікувати ситуацію. Координаторка Центру підтримки Українського дому у Варшаві Оксана Пестрикова теж вважає, що такий крок - своєрідний спосіб почати виходити з процедури тимчасового захисту

“Ніхто не очікував, що війна триватиме так довго. Коли вводився інститут тимчасового захисту, не передбачалося, що це буде на такий період. Тому держави в ЄС теж повинні мати свої стратегії виходу з процедури спецзахисту”, - каже вона ВВС Україна.

Водночас вона визнає: Польщі у її спробах врегулювати ситуацію з українцями дійсно бракує зрозумілої комунікації, яка б пояснювала людям логіку і не провокувала чутки.

“Бракує доброї публічної кампанії з пояснення що, де і як відбувається. Через це з'являються дезінформація - про відміну 800+, про те, що українці будуть повинні виїхати - і вона сіє паніку”, - каже експертка.

Чому Польща так довго тягла

У пресслужбі польського міністерства внутрішніх справ та адміністрації на прохання ВВС Україна пояснити, чому впровадження директиви ЄС щодо захисту українців так затяглося, відповіли стисло: над цим рішенням працюють і воно повністю відповідатиме рішенню Ради ЄС.

Читайте також: Польща зупиняє виплату допомоги українським переселенцям – Rzeczpospolita

Фахівці ж, з якими поговорила ВВС Україна, пояснюють затримку тим, що закон про допомогу українцям регулює безліч сфер, його ухвалили понад два роки тому і він потребує багатьох змін. До того ж, процес могли уповільнити вибори в Польщі та формування нового уряду. 

“Проблема у тому, що цей закон, крім перебування українців, регулює дуже багато інших важливих аспектів - інфраструктура з надання допомоги, поділ зон відповідальності між польськими органами, фінансування тощо”, - пояснює Іванна Килюшик.

Новий польський уряд, каже вона, не встиг опрацювати усі ці зміни, тому вирішили продовжити чинний закон до кінця червня.

Із таким поясненням погоджується і Оксана Пестрикова.

“Тимчасовий захист взагалі як процедура була впроваджена на такому масовому рівні вперше, і багато країн, не тільки Польща, мають таке непевне становище, що робити далі”, - каже вона.

І дійсно, невизначеність, з якою українці стикнулися в Польщі, стосується не лише їхнього легального статусу чи питання виплат, а й сягає багатьох інших “сірих” зон. Наприклад, податкової.

Питання податків особливо турбує тих українців, які переїхали до Польщі, однак і далі працюють на українського працедавця. Таких, як Ігор (ім’я змінене). Він - програміст і з початком повномасштабної війни з дружиною і п'ятьма дітьми виїхав до Польщі.

“Я працюю на американську компанію через українську фірму. Плачу податки в Україні. Але це робить мій статус у Польщі абсолютно незрозумілим”, - розповідає він ВВС Україна.

“Спочатку польський уряд пообіцяв можливість українцям продовжувати платити податки в Україні. Але за фактом жодних змін у законодавстві не зробили. І зараз усі ми, які працюють в Україні віддалено, вважаємося польськими податковими резидентами і повинні платити податки в Польщі”, - додає він.

Оксана Пестрикова з “Українського дому” підтверджує: особа, яка перебуває в Польщі понад 183 дні і бачить тут центр своїх життєвих інтересів, дійсно має сплачувати податки на території Польщі з усіх доходів, які отримує. Тож питання тут, на її думку, радше до української влади, а не до польської.

“Між Україною і Польщею підписані угоди, які мали б на меті уникнути подвійного оподаткування. Але те, що ми спостерігаємо, то тут більше питання до податкової служби України - як уникнути подвійного оподаткування, коли податки вже були сплачені на території Польщі”.

Боротьба за українські руки

Тож те, що для багатьох українців може виглядати як бажання “виштовхнути” їх з країни на фоні заяв деяких польських політиків, що українці забирають в поляків робочі місця й при цьому отримують такі самі соціальні гарантії, насправді може свідчити про протилежне.

Читайте також: Дослідження соціологів: в української нації великий запас міцності та оптимізму

А саме - старанний пошук формули, яка б допомогла затримати в країні українських працівників на якомога довший строк. Таку думку в коментарі ВВС Україна зокрема висловив Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування.

ФОТО, GETTY / Польщі як країні Європи, яка стрімко розвивається, вкрай потрібні робочі руки

“В усіх країнах Європи без винятку вирує демографічна криза. І якщо вже так сталося, що в Європу заїхало за різними оцінками 5-6 млн людей, які отримали статус тимчасового захисту, то, зрозуміло, ці країни намагаються зробити все, аби активна частина цих людей залишилися”, - каже він ВВС Україна.

Польщі ж як країні Європи, яка стрімко розвивається, теж вкрай потрібні робочі руки.

Читайте також: Мігранти з України підіймають економіку Європи. Але що буде з Україною без них?

“І їхнє відтягування рішення, що це буде - тимчасовий захист чи якась інша форма юридичного перебування українців, робиться з однією метою - затримати в себе людей”, - переконаний Воскобойник.

Саме тому, вважає він, Польща і збирається дозволити українцям зі статусом UKR отримати вид на тимчасове проживання:

“Польща не хоче чекати до 2025 року. Вони хочуть, щоб люди вже зараз визначалися, де вони будуть... Це означає, що таким чином українців прив’язують до Польщі”.

“Поляки говорять: ви можете запланувати собі життя на найближчі 3-5 місяці або брати одразу карту побиту і лишатися на 3-5 років. З точки зору їхніх державницьких інтересів - це дуже правильне рішення”.

Ба більше, переконаний експерт: країни, які зараз допомагають Україні у війні, стануть її головними конкурентами в боротьбі за людей, які в них зараз опинилися. І ті кроки, до яких зараз вдається Польща, невдовзі робитимуть й інші країни, “щоб виводити людей на ринок праці”.

“Польща хоче, щоб у 2030 році їхній ВВП на душу населення був вищий, ніж у Англії. Поряд з нами країна, яка як пилосос буде витягувати звідси активне працездатне населення, талановиту молодь, і змінити цю ситуацію - вкрай серйозне завдання для України”, - наголошує Воскобойник.

Станом на вересень 2023 року у Польщі налічували до чотирьох мільйонів мігрантів, з яких до 75% були українцями.

Тимчасовим захистом у Польщі користується майже мільйон українців. За даними головного статистичного управління країни, станом на березень 2023 року там перебувало 997 737 громадян України з PESEL UKR.

—

Ганна Кундіренко, опубліковано у виданні  BBC Україна

На цю тему:

• Дедалі менше українських біженців планують повернутися з-за кордону
• Адаптивні мільйони: чому безпрецедентний наплив українських біженців до Європи не викликав соціальної та політичної кризи
• 2 млн біженців з України назавжди залишаться за кордоном після закінчення війни - МВФ
• Більшість обрала Німеччину: як змінилася географія українських біженців в ЄС
• У Німеччині прогнозують понад 10 млн біженців з України, якщо її окупує ворог
• Українські біженці отримають тимчасовий захист в Естонії до березня 2025 року